За свої 13 років існування гурт Foxing зробив немало, й ось настав час для квінтесенції, для однойменної платівки, яка має все підсумувати та затвердити їхню фінальну форму. Буде це болюче емо Альбатросу, атмосферне інді Дилеру, екзистенційний експериментал Nearer My God чи чудний ретровейв Draw Down the Moon? На це питання Конор відповів: так. Це дійсно і є повернення до всіх станів одночасно, суперпозиція всієї творчості, проте знов під соусом нової естетики. Тепер вони звучать, як шугейз, але той, якого так ніколи й не було, ніби комусь цей жанр наснився і він намагається його по памʼяті вигадати знов. Це все одно Фоксінг, але в новій музичній палітрі, яка багатше за все, що вони робили до цього, незмішувані фарби створюють нові відтінки та роблять задачу схарактеризувати їхнє звучання якимось одним словом неможливою. В центрі цього полотна, звісно ж, Конор Мерфі з його унікальною подачею та автентичним голосом, який не боїться порватися там, де інші намагаються брати ці високі ноти, і цей трюк на селф-тайтлд альбомі він робить сьома різними способами. Тематично це теж щось нове, сповідь сорокарічного, визнання того, що вже ніколи не буде так, як раніше, і прийняття початку останньої глави свого життя. Як деякі люди дорослішали з Гаррі Поттером, я виріс з Мерфі: 6 років тому ми ділились своїми міленіальськими комплексами, у 2021 ми разом починали своє сімейне життя, а тепер просто повільно відпускаємо свою молодість — і це окей.
Dead Cat