Мабуть, не дуже багато людей сьогодні згадають жанр індітроніки, який був недовго, але популярним десь років двадцять тому. Він породив багато цікавих імен, типу Суф'яна Стівенса та Animal Collective, які потім успішно з цього тренду зістрибнули, а що головне вчасно. Так ось, хто б міг подумати, що саме Портер Робінсон заревайвить індітроніку. Від свого blissful хаусу до акустичних гітар та болісно відвертої лірики виявився доволі короткий шлях. І цей альбом дійсно проходить цей шлях, починаючи з другої половини в'язне все глибше у мрійливому вайбі, який йому, на подив, до лиця. Бо все зроблено талановито й з виключним продакшеном. Окремої згадки заслуговують погляди Робінсона на свою популярність та в принципі проблеми термінально онлайн сьогодення.
Nurture все ж таки був влучнішим