Отже, цей жахливий релізний тиждень врятував блек метал. Нова платівка американців дає зрозуміти, що це буде щось грандіозне. Такий пафос та помпезність я можу пригадати тільки у більш мейнстримних проєктів, типу Dimmu Borgir, але тут воно звучить якось зовсім не крінжово, ще й загальне звучання альбому на дуже високому рівні, тому все доволі органічно та якісно. Якщо відкинути базисні для жанру речі, як тремоло гітари, мелодії на інтервалах, дабл-бейс і дійсно крутий вокал, то досягненням House of the Black Geminus можна вважати саме концепцію, бачення, яке вклали в цей альбом, скільки ідей було витрачено саме на саунд дизайн, який і створює цю темну гнітючу атмосферу.
альбом слухається, як одна пісня, але в хорошому сенсі, коштом інтерлюдій (деякі посеред треків) та цієї театральщини
бачу, що гурт звинувачують у звʼязках з NSBM-сценою, але щось не можу знайти нічого конкретного, тож допоможіть