Аарон Тьорнер без перебільшення великий музикант, все, щоб він не робив, як-то ISIS, Mamiffer, Old Man Gloom, залишило дуже вагомий відбиток у важкій експериментальній музиці. Цей проєкт теж не є виключенням, хоч і після гучного дебюту, на мій смак, мав доволі неоднозначну середину своєї творчості, однак на альбомі під назвою The Healer його нарешті можна вважати повністю реалізованим. Це вже зовсім не пост-метал, це навіть не музика, а скоріше форма, яку отримали плутані думки Аарона, через які він проводить слухача, нічого не пояснюючи, нічого не очікуючи у відповідь. Справжня експресія, нефільтрована, безкомпромісна. Таке, звісно, не було б можливим без відповідних музичних скілів, добре, що у Тьорнера їх достатньо, але й інші музиканти гурту (Нік Якишин з Baptists та Браян Кук з Botch і Russian Circles) суттєво вклались в цей процес звукового оздоровлення. А платівка дійсно оздоровча, в першу чергу для таких його виконує, це чутно, але й саме прослуховування теж має якийсь цілющий ефект; весь час, всі сімдесят пʼять хвилин ти переживаєш екзистенційний страх та тривожне перевантаження, але коли все закінчується — полегшення. Зовсім не від того, що це скінчилось, а від прибуття до кінцевої зупинки цієї подорожі, саме туди, куди й збирався потрапити, і як на американських гірках, після кожного емоційно виснажливого, відверто страшного заїзду, ти готовий зайти на наступне коло.