Джулі, як завжди, звучить одночасно маніакально, тендітно та емоційно щиро, а може навіть і трошки більше, мені завжди подобалось, що в її виконанні багато драми, але немає цієї вульгарної награної театральщини, а все це дійсно справжнє, віриш, і Йоганнес Перссон тут надзвичайно доречний, як і всі інші помірно імениті музиканти, проте саме він прям засяяв на цьому альбомі, а його сонграйтерські вміння дуже помітні та одразу впізнаються, і це все ще більше нагадує про ту легендарну колаборацію, хоч Ridiculous and Full of Blood з усіх сил намагається розширити звучання такого атмосферного пост-металу обережними експериментами, як на піснях Blast чи Kids, однак платівка все одно сприймається, які цілісний твір з доволі гарячковим настроєм та білю всередині
не до кінця розумію, чим цей сольний проєкт принципово відрізняється від колаби з CoL, та й в принципі від її інших гуртів