
насправді мені на цьому альбомі найбільше сподобалось зовсім не те, як він себе позиціює, а саме міцні брейкдауни, хукові рифи, і перш за все абсолютно безкомпромісний саунд, а не ті нечисленні елементи репу, які так рекламувались, все це одразу вражає, хоча й перетворюється на доволі одноманітні пісні
і це змушує визнати, наскільки вдало у свій час цей концепт реалізували богомерзькі Limp Bizkit, не просто додали швидкий речитатив в метал, а глибоко занурились у хіп-хоп культуру, суттєво трансформували свою музику завдяки цьому вайбу та зробили справжній симбіоз, тут я цього, на жаль, не помітив