Бачу, які хвилі наробив цей альбом, як серед фанатів гурту (не мене), так і просто поціновувачів. І в мене склалось враження, що він мені подобається за те, за що його сварять, і навпаки, я не дуже викупив те, що викликало у багатьох такий захват. Тож нумо розбиратися!
по-перше, рифи, здебільшого вони дуже непогані, і звук для них накрутили достойний, другим не можу не відмітити всі ці речитативи, дивно, але вони їм дійсно пасують, місцями я навіть зловив якісь вайби Stray From the Path і наших Fitz Roy, майже всі приспіви мають серйозну заявку на хуковість, якби ще не були такими репетативними та передбачуваними, мені в принципі сподобався концепт і напрямок, який вони взяли на цій платівці, це дійсно схоже на якісь амбіції й намагання зламати колесо після декількох невдалих релізів
проте, як би це не маскувалось якісним саунд дизайном, щось принципово інше вони не стали грати, це те саме що й було до цього, вони не BMTH, які мало того, що змінюють себе, так ще й започатковують нові тренди, тому це все виглядає, як доволі ледача спроба видати піротехніку та конфеті за якусь реальну трансформацію, але найбільша проблема альбому це лірика, яку ніби написав 14-річний школяр: I'm getting high on feeling low, Your crocodile tears don't fool anyone, You don't know my secrets 'cause I'm not a Gemini — всі ці рядки подаються з такою впевненістю та гордістю, ніби це якісь сонети Шекспіру, тому я не дивуюсь, що такі дрібні сенси не транслювались у якусь дійсно натхнену музику