Іноді одразу відчуваєш, що реліз є більшим, ніж здається на перший погляд. Так і з другим повноформатником бельгійського дуету Doodseskader, буквально з перших секунд я знав, що на мене чекає щось особливе. Дійсно, особливе. Цікавий дещо футуристичний звук, химерні структури пісень, які ніби запрошують тебе в лабіринт, з якого не вийти, нервова, майже, маніакальна подача. Є в цьому щось і від репу, навіть грайму, точно шматки індастріалу, щось на кшталт ню-металу, і до цього все ж має бути ще дуже-дуже низьким. Атмосфера для такого звучання теж витримана на відмінно, альбом викликає клаустрофобію, але вийти не хочеться.
одна з половинок цього проєкту співає та грає на басу в Amenra
проте для такого амбітного матеріалу треба не менш амбітний вокал, а його тут немає, місцями він просто жахливий, особливо, коли вони намагаються зробити щось гарне, мелодійне, ще й такі позбавленні будь-якої уяви партії, це міг би бути один з найкращих альбомів цього року, якби не такий великий мінус