Виявляється, що якщо робити панк таким чином, як він і задумувався: щиро, по-справжньому, на емоціях, то цього вже достатньо, і не так важливо, якої додаткової форми воно там набуло, чи пост-панк, чи шугейз. Якось на Deep Sage я в цьому впевнився ще більше, коли є стрижень, він міцний, ти його чуєш крізь всі спецефекти та конфеті. Gouge Away не намагаються звучати гарно, проте все одно так ненавмисно іноді виходить, не хочуть вражати експериментами, а вони все рівно є, як в самих піснях, так і у звучанні, і наче не такі вже й агресивні, але їхню злобу все одно чутно навіть на легкому овердрайві. Гостра лірика доноситься з такою потужністю, з такими лютими вдихами, що ти віриш, немає вибору. У хвилини, коли шкірянка і драні джинси міняються на плаття у квіточки, стає зрозуміло, що гурт міг би зробити наймодніший дрім поп реліз цього року, але не схотів, це ж і є той самий нонконформізм, якого так сьогодні не вистачає.