Я, звісно ж, дуже biased сторона, що до рецензії на цей альбом, але проігнорувати, чи не відзначити його, як один з найкращих альбомів цього року, було б нечесно. А це дійсно так, навіть, якщо прибрати факт, що це, мабуть, перший важкий альбом про повномасштабну війну, за який не соромно, музично він все одно залишиться дуже видатним. Одразу чуєш всі знайомі інфлюєнси, які закинули в блендер і отримали, на подив, гарну на вигляд, гостру на смак, з гірким посмаком, густу щільну жижу. Саме чіпкі мелодії відрізняють Пил від інших металевих альбомів, вони роблять матеріал ближчим до Мастодону чи Годжіри, при тому не забуваючи про те звучання, з якого й починався цей проєкт. Шлях справді вражає: від блекенд хардкору, через майже прогресивний метал та металкор дійти до цього — воно було того варте. Нічого не зможу написати нового про тексти, окрім того, що в них і так вже написано. Звісно, альбом є за що критикувати, треба ще працювати над більш продуманими переходами, за відсутністю яких більшість пісень перетворюється, скоріш, на набір рифів, хоч і дуже тягових рифів. Також, не завадить приділити увагу артикуляції, хотілось би розібрати хоч якісь слова, але спишу це на занадто емоційне виконання, яке теж варто відмітити. Не всюди довжина треків виправдана, і тільки про останню пісню можна сказати, що вона драматургічно вдалась. Не дивлячись на все це, гурт зміг видати найкращий, найзмістовніший запис про те, що ми всі почали переживати два роки тому.