Я не тільки великий фанат Оушенсайзу та Біфі Клайро, але й дуже люблю окремо їхніх фронтменів: Майка Венарта й Саймона Ніла. І коли чутки про таку неминучу зіркову колаборацію почали ширитись, я був на сьомому небі від щастя. До того ж бета-версією такої колаби вже був трек минулого гурта Майка під назвою It's My Tail and I'll Chase It If I Want To — гучний, проговий, оригінальний. Перші сингли нового проєкту дещо нагадували про нього, проте звучали доволі сиро, і враховуючи колективний досвід музикантів (до яких додався ще Дейв Ломбардо) якось просто, хоча й всі три пісні були дуже різноманітні, цього не відняти. Послухавши альбом цілком в мене дещо склався цей пазл. Двом вже не дуже молодим друзям колись давно подобався хардкор, треш метал та інша швидкісна важка музика, і на цій любові вони наробили демок сумнівної якості, без жодного плану чи амбіцій. Соціальний капітал Ніла настільки великий, що музично він може видати все що завгодно, це будуть слухати, гурт буде виступати на фестивалях. На жаль, обидва батьківські гурти пірнали в схожі жанрові експерименти набагато видовищніше.
Венарт не співає в жодному треку, тексти такі ж примітивні, як і музика, пісня Tired, Aye? де видалили гітару та бас, залишивши тільки вокал і барабани, повна версія якої йде бонусом до японського делюксового видання під назвою Tired? Naw