Колись давно надто християнський гурт потрапив на мій радар з шедевральним альбомом New Surrender, не можу сказати, що після ньоговиходило щось дійсно добре, а потім і зовсім пішли одні ювілейні видання, але Anberlin все одно якось глибоко засів в моїй підсвідомості. І ось стався справжнісінький камбек. Хоч хлопцям вже за сорок, в них стільки енергії та вігору, все звучить дуже сучасно, але без спроби здатись фрешменами. Є понижений стрій, є скріми (що для них доволі дивно), є багато електроніки, все таке похмуре. Проте окрім цього присутні ще сенси, які й до цього в них завжди були потужними, а ще відчувається якийсь пригодницький настрій в цьому їхньому пошуку нового звучання. Можна було б випустити звичайний ностальгічний кешграб зі старими емо-піснями й для фанів цього було б достатньо, але ж вони досі рокери, досі бунтарі.
виявилось, що я пропустив їхній торішній EP, якій теж дуже класний