Надто складно мені було скласти думку про альбом Sleep Token. З одного боку я розділяю багато питань до гурту, що до їхньої претензійності чи передозному покладанні на гімік. З іншого я розумію, що в еру перенасичення вони все роблять правильно і треба якось відрізняться. Тож для себе я ці два моменти спростив, ніби вони нівелювали один одного, і сфокусувався тільки на музиці. Не то щоб з нею було простіше. Вони вочевидь розуміють, як працюють їхні вау-ефекти, де після повільного тихого куплету зненацька вривається джентовий брейкдаун, і в який шок це вводить слухачів з обох боків. Але чомусь альбом Take Me Back to Eden це зовсім не компіляція одних самонінгів, я б навіть сказав він там такий один. Всі пісні різні, якісь більш вдалі, якісь менш, але я не можу сказати, що вони якось неналежно експлуатують трюк з цими контрастами. Навпаки, в мене склалось таке враження, що Весел і компанія дуже намагаються, навіть стараються, продемонструвати всі свої якості, як сонграйтерів та виконавців. І це точно вдалося: я був дуже здивований щонайменше тричі, а якби не чув синглів, то майже кожен трек мене б просто вводив у ступор. Пісні дійсно гарні, і вони перш за все пісні, з яких можна легко прибрати все конфеті й мішуру, просто взяти зіграти на гітарі, і це все одно залишиться піснею. Воно живе, воно чуттєве, а ще якесь ну прям дуже горні й сексі, в останній раз на моїй памʼяті такий рівень горнінес демонстрували саме Дефтоунс. Я знаю, що багато хто не сприймає Сліп Токен серйозно, ба більше відверто хейтять, але на мою думку їхня популярність сьогодні це щось хороше, для молоді вони стануть гейтвей-гуртом у світ важкої музики, і якщо чесно, почати слухати метал сам з них не так вже і погано.