Black Country, New Road

У січні минулого року англійський гурт випускає один з найкращих альбомів клятого 2022, за чотири дня до його релізу фронтмен Айзек Вуд кидає музику. Проблеми з ментальним здоровʼям стали нестерпні для безперечно одного з найцікавіших вокалістів та лірицистів сучасності. Решта музикантів скасовує тур у підтримку Ants From Up There та обіцяють більше не грати наживо пісні Айзека, з поваги до нього. Але все ж таки вирішують продовжувати далі вшістьох. Вже через півроку вони мали повний сет з абсолютно нових пісень з яким поїхали в тур Європою, у лютому цього року один з концертів в Лондоні вийшов у формі дуже милого фільму, а пізніше й лайв альбому. По-перше, молодці, що не кидають. Друге, Live at Bush Hall викликав у мене доволі суперечливі враження. Що одразу впадає в очі — це, звісно, відсутність Айзека, зʼявився якийсь вакуум, але в ньому також є щось симпатичне. Всі трошки нервують, поводяться незручно, але все одно залишаються дуже професійними музикантами. З іншого боку якихось кардинальних змін у музиці не сталось, навіть вокально Тайлер і Льюїс намагаються звучати надто схоже на їхнього попереднього співака, іноді це звучить навіть пародійно. Гадаю, що цей період можна було б використати для пошуку нового наративу в голосах та співі, але чомусь гурт вирішив зробити більш мʼякий перехід для своїх фанатів, проте на фоні Вуда цей контраст явно не на їхню користь. Однак найбільша зміна на гірше трапилась з текстами: вони стали плоскі, якісь нецікаві, майже написані на колінці, як плейсхолдер до чогось глибшого, але хто ж його тепер напише? Музично це все одно так само потужно, яскраво та надзвичайно оригінально, той сумний, але тріумфальний настрій, притаманний пісням BCNR залишився, ба більше посилився. Зрештою я радий, що вони не втрачають момент, який було створено двома дійсно шедевральними альбомами, та чекаю на те, що буде далі, а воно точно буде.