Fall Out Boy

мав вийти після Folie à Deux, тому давайте удамо, що так і сталося, цей альбом дійсно рятує рок-н-рол, він багато рефлексує на музику вже минулих часів, але все одно має приємний наліт тієї самої хвилі емо початку двохтисячних, Патрік Стамп ніколи ще не звучав так гарно, є моменти, які дуже виразно нагадують Genesis та Філа Коллінза

деякі пісні все ж таки нагадують про MANIA, обидва інтерлюди абсолютно незрозумілі