У противагу минулому року з початком 2023 мені стала ближче музика більше легка, а саме такий експериментальний неортодоксальний поп. Не знаю з чим саме повʼязана ця тенденція, але я був просто приголомшений новим релізом Кароліни Полачек. Він відвертий, трошки нервовий, але музично дуже повний; альбом, який водночас відчувається мейнстрімом та інді, пісні з нього можна уявити й на стадіоні, і в маленькому клубі, а що найважливіше він має цей безпомилковий вайб чогось дуже нового. Не випадково другий повноформатник від Полачек був дропнутий саме на День святого Валентина, він п’янкий, одурманюючий оупенер одразу задає цей тон, потім раптові спалахи фламенко додають яскравих барв, а інтерполяція на надвідому тему Анджело Бадаламенті довершує інтоксикацію. Остання третина це вже якась приємна втома, блаженство, після якого можна одразу заходити на ще один раз.
на альбомі є фіт з Граймс, а вона клята комуністка