Насправді коли вийшов їхній перший ретро-поп експеримент під назвою Peach Club, то я був дуже приємно вражений, того року це був один з моїх найулюбленіших альбомів. На жаль, блискавка не вдарила двічі в одне місце. Так, все таке ж саме нудотно гарне, таке ж бездоганне у своїх вокальних партіях і аранжуваннях, всі пісні такі самі миттєві хіти. Все таке саме. Це для мене найбільший мінус. Але якщо пригадати всю історію гурту, то стає зовсім дивно. Окей, це вже не пост-хардкор, гаразд, ми забули чудову епоху Джонні Крега, ми зрозуміли, ви більше не рокери, робіть що хочете. Однак з цим релізом остаточно стало ясно, що Емароса це сольний проєкт вокаліста Бредлі, який хоче грати ретровейв й емітувати Майкла Джексона. А це в нього дійсно виходить дуже добре.