Досить символічно, що альбом під назвою Реквієм виходить у двадцяту річницю Untouchables, і стає очевидно, що за двадцять років Корн нічого кращого так і не випустив, навіть не наблизився. Вже тоді над групою виникла тінь дефіциту смислу і форми, і на наступному Take a Look in the Mirror це стало надто явним, який хоч і був непоганим, але звучав, швидше, як рефрен тієї ж думки, а не щось оригінальне. Була спроба пошуку нових смислів на See You on the Other Side, яка далеко не всім прийшлась до смаку, а мені, якраз, ці зміни здались вдалими, але трохи недоробленими. І група повернулась до своїх звичних підліткових переживань і травм. Інша форма була опробована на The Path of Totality і затрималась тільки на цьому, не найуспішнішому експерименті. Після Korn намагались відновити своє реноме, випускаючи релізи з десятками філлерів і парою треків, де вони звучать, як у старі добрі часи — постарілим фанатам цього вистачало, нових не з'являлось. І ось нарешті на альбомі з не найжиттєстверджуючою назвою вони справді зазвучали, як колись. Тридцять плюс дядьки радіють, намагаючись не бачити діру в підлозі: група більше не релевантна, і не була такою більше десяти років. І всі ці жарти про AC/DC і батя-рокерів, які випускають рік за роком ті самі пісні тепер легко застосовні до Корна. П'ятдесятирічні чоловіки, які все ще живуть проблемами свого неблагополучного дитинства — це не сексі, а доїти ностальгію і ревайвити ню-метал — просто розводка.