Мабуть, немає групи, з якою у мене була б така складна історія, як з Radiohead. До виходу In Rainbows я був найзлішим і невблаганним їхнім хейтером, але після перегляду студійного відео на весь альбом під назвою Scotch Mist я просто остовпів, це була вишка всього: сонг-райтингу, виконання, харизми, звуку. Коротше, закохався. І з того моменту Радіохед одна з найулюбленіших мною груп, A Moon Shaped Pool став для мене альбомом 2016 року, а їхні пісні входять у коротенький список тих, які я вважаю "шкода, що не мої". Якраз, ось цей шифт від вкрай успішного року на OK Computer у раптову електроніку можна назвати одним з найсміливіших вчинків у поп-культурі, який визначив перебіг сучасної музики на десятиліття вперед. Це не гучні слова, думаю, всі мають розуміти, що це так і є. Применшити значимість Kid A і Amnesiac неможливо, звуки з іншого світу, слова, які здаються безглуздими, але засідають в голову назавжди. І коли нам всім сказали, що виявляється є ще, то подібно до метадонового наркомана ми простягнули руку з благанням: give it to me!
але виявилось, що це все обман, щоб набрати класи, у мене досі не вкладається в голові, навіщо група оголосила, що це загублений третій альбом, сполучна ланка, коли при першому ж прослуховуванні стає ясно, що це не так, просто колекція демок, реприз і бі-сайдів, що само по собі зовсім не погано, але видавати це за самостійну роботу було б соромно, мабуть, саме тому KID A MNESIA вийшов у форматі постскриптуму до двох легендарних альбомів, і щоб до нього добратися треба прослухати їх ще по разу кожен, що, знов-таки, зовсім навіть не погано