Я тут чимало альбомів називав культовими, і в більшості випадків це так і є, але іноді культовими їх вважаю тільки я, і ось ще одному моєму культовому альбому виповнилось двадцять років. Для мене це прям квінтесенція всього, що я люблю: ломані ріффаки, важкий звукан, і просякнуті гнітючою саморефлексією пацанячі тексти. Так що, це було кохання з першого прослуховування, яке у мене було, звісно, не двадцять років, а десь, мабуть, п'ятнадцять, тому що Шайнер ще треба було якось відшукати. Група не стала популярною за часів свого існування, і не набула культу після, як наприклад, American Football, а просто відлабала своє, залишила невеликий слід у серцях небагатьох і спочила. Але з роками саме The Egg привертав до себе увагу багатьох все частіше і частіше, і початкова недооціненість стала потроху обертатися у більш справедливий бік. Минулого року група несподівано повернулась і заслужила від мене (і не тільки) звання одного з альбомів року.