Я нарахував чотири жахливих альбоми після останнього більш-менш нормального The Resistance, тому був чесно здивований, що нова робота Мета Белламі мені здебільшого сподобалась. Це навіть якось підозріло, що саме зараз їм вдалось написати доволі глибоку серйозну роботу без дебільних приколів, які супроводжували пізню творчість гурту й при тому звучати так натхненно. Платівка одночасно має, як найважчі майже джентові моменти, так і дуже епічні розлогі прог-канваси. Танцювальним пісням теж знайшлось місця, тож таке різноманіття не може не нагадати про прекрасний BH&R, який свого часу був дещо перехейченим. А тепер я бачу, як обидва ці релізи, старий і новий, отримають багато любові, все завдяки цій рампі з суцільного шлаку, який вийшов між ними.
мені все одно дуже не подобаються загравання Muse з класичною музикою та вже занадто знайомими мотивами