Болісне осучаснення з часом доходить до всіх героїв минулого, якщо вони хочуть такими залишитися і в майбутньому. А хто в нас це вміє робити, як ніхто інший? Звісно ж, Джордан Фіш та Закк Червіні! Ті самі, які за останні роки спродюсували майже все в модерновому металі, особливо з жіночим вокалом. Тому тепер Емі Лі в нас звучить як Мойра, Аміра та Віра, й насправді це не те щоб їй не до лиця. Просто зі всім цим апгрейдом прийшло таке ж саме звучання, як у всіх, і на цьому полі вона все ж програє. Бо окрім дійсно й досі потужного вокалу та цієї тягової обкладинки, Емі нічого більше запропонувати не спроможна. Музика — суцільний симулякр і спроба потрапляння в нову цільову аудиторію, тексти пісень — лютий сором та порожнеча. Від фірмової готики не залишилось нічого, все піддалось деконструкції й деготизації.