Такі монотрекові альбоми, де пісні переходять одна в одну без швів, моя велика слабкість. Ця платівка дійсно відчувається, як майстерно зіграна джем-сесія, загорнута в доволі прифузоване психоделічне звучання з достатнім різноманіттям звуків, аранжувань, розмірів, дивакуватих структур. Єдине, що в цьому музичному багатстві, вокал, хоч і гарний, але звучить якось одиноко, бідно. До того ж маю відмітити, що всі речі навколо пісень, як ті переходи, імпровізації, якісь раптові замальовки, загальна естетика та ця літня атмосфера, мені сподобалось набагато більше, ніж безпосередньо пісні, які ніби тонуть в цьому розкішному антуражі. А ще вкотре зловив себе на думці, яка приходила до мене й з приводу своєї творчості, що робити музику англійською стає все більш і більш непотрібним.