Такий зухвалий маркетинг, стільки гонору та заявка на трон короля експериментального репу, а в підсумку маємо роздутий альбом без вектору, без цілі. А саме обідне в цьому всьому, що по мірках Пеґґі цей реп не такий вже й експериментальний, а єдине дійсно експериментальне на платівці — це наскільки різко скаче трекліст від пісні до пісні, але цей шок набридає ще до середини прослуховування. Основу цього звуку можна було почути на набагато вдалішому LP!, а всі ці металеві штучки були краще зроблені на позаминулорічному ILDMLFY. З двадцяти пʼяти треків тут, ймовірно, можна легко нашкрябати більш змістовний альбом, декілька з цих пісень прям дуже тягові, проте загальне враження вже надто зіпсоване.
путін на обкладинці делюксу SCARING THE HOES, колаборації з Каньє, цей семпл з березоньками, братан, це вже так забагато страйків