Цього разу Пеґґі вдалось зробити одночасно свій найбрудніший та найчистіший альбом. Це дійсно серйозне досягнення, що на ILDMLFY органічно уживаються просто безумні рвані треки з металевими гітарами та такий дуже smooth приджазований реп. І все ідеально вкладається у хронометраж альбому, роблячи зручні зупинки на кожному з цих різних звучань, не набридає одним і тим самим, а проводить слухача по персональній трансформації JPEGMAFIA у щось нове, повне. Ще цікаво наскільки альбом вийшов злободенним, current, на ньому можна почути й про Дідді, й Дрейка, й Емінема, все з гумором, але все одно гостре. Проте здебільшого пісні сприймаються, як тріумфальне фак-ю хейтерам, як доказ того, що всі, хто намагаються його стримати, опустити, фундаментально не праві.