Весь час прослуховуючи цей альбом, я ловив себе на думці, що там міг би звучати сьогодні Slint, якби. Дійсно від звучання колись піонерів блекгейзу залишилось мало знайомого, тепер всюди хочеться доставити пост-, настільки воно авангардне. Й все побудоване навколо цієї пекучої ідеї зробити не дуже комфортну, не надто привабливу, зовсім непросту платівку, яка буде викликати більше емоцій, які складно самому собі пояснити, ніж просто захват від рифів і бласт-бітів. Тут все набагато ширше за жанри та канони, особливо текстами вони дають фору більшості колег; хтось з гурту безумовно має серйозну освіту в мистецтві, бо лірика глибоко постмодерністська з безліччю контекстів з літератури, арт-хаусу та сучасної поезії. Тому не дивно, що музично HFBH теж має дещо схожий підхід, тобто це ніби прихована рефлексія на інші твори з різних епох, і щоб це почути треба бути з ними на одній хвилі, опаленим одним вогнем.