Якось не було сумніву в тому, що цей гурт, якщо й колись повернеться, то тільки з ідеальним альбомом. Так і сталось. TMNDOTY прекрасний з усіх боків, без жодного скіпу він майстерно проводить по найнегативнішому дню року, коли сталась втрата любові, життя, всього. При тому платівку не можна назвати надто похмурою, вона більше нагадує меланхолійне прийняття своє долі Орфеєм, який вже ніколи не возз'єднається з Еврідікою — його пісні сумні, але все одно про кохання. Елліот передає цей настрій дуже вдало, взагалі ця його легкість у виконанні найскладніших вокальних партій вражає на цьому альбом найбільше, ніби для нього це якась гра. В музиці, здається, що вони все більше віддаляються від металу, що точно йде на користь для їхнього звучання, хоча тягові рифи все одно на місці, просто аранжування стали ближчими до якогось прогу. Окремо варто зазначити, наскільки все неймовірно круто спродюсовано, з купою деталей та моментів, за які хочеться вхопитися й переслухувати сотню разів. Як і весь реліз насправді, його повторювальність на надзвичайному рівні. З поверненням, тигре!
❓ чому Maybe Hope так безсоромно схожий на Loathe - Is It Really You?