Цей альбом австралійських прогерів став чимось, типу Грааля, мовляв, зараз він вийде та знов врятує музику, бо їхня дискографія дійсно бездоганна. Час ішов, ставки зростали, в якийсь момент навіть здалося, що його вже ніколи не буде, і той єдиний сингл, який вийшов у 2021 так і залишаться на самоті. Але минулого року почалось промо, пісня за піснею, всі хороші, надія знов живе! Тож чи виправдав цей довгобуд той час, який на нього чекали? Відповідь, як завжди: і так, і ні, особливо, якщо порівняти з іншою такою подією — релізом Fear Inoculum. Все на своїх місцях, це дійсно той Karnivool, який ми всі любимо, може трошки більш сентиментальний, меланхолійний, але музично це те саме поєднання прогу та альтернативи на фундаменті нестандартних розмірів та гармоній. Проте, як і у випадку Тул, не можна не думати про те, що ця робота була б набагато більш актуальною та потрібною вийде вона десять років тому. У всьому цьому кришталево чистому звучанні тільки й можна почути те, наскільки над ним старались, а чогось справжнього, нагального в ньому залишилось надто мало. Все дуже технічне, мелодійне, але таке враження, що ця платівка їм була потрібна набагато більше, ніж слухачам, і замість того, щоб поглинути її, ми просто вуаєристи.