Трип-хоп якийсь не самий сформований жанр, його сцена не стала широкою, закінчившись на горстці великих артистів, і тим паче не стала глибокою, де був би свій андерграунд та багатошаровий прошарок середніх імен, тому зараз його б, напевно, легко назвали мікрожанром. Виною цьому надто розповсюджені стилістичні тропи, які ніяк не обійти, та не саме еклектичне звучання, проте бувають все ж такі блискавки, як пан Джейкоб Аллен aka Puma Blue. Все йому вдається, і ця передозна чуттєвість, й андрогіна сексуальність, а головне музично він має хист роботи аскетичну красу з мінімалізму, перетворювати тишу на атмосферу, без страху надавати простору паузам. Це дуже-дуже гарно та виважено, з майже джазовим сонграйтінгом, цікавими експериментами, горні змістом і таким вокалом, який своїм шепотом лоскоче якісь потайні рецептори.
у нього завжди воно було якесь таке, що ти це вже десь чув, але тут мене прям бісить, що титульна пісня це буквально Ful Stop, а Hush — We Suck Young Blood Редіохед