MØL

у той час, як американський блек додає у свою музику примазафачені рифи, європейський рухається у всі сторони одночасно, чутно й прог, і мелодік дез, все з таким мʼяким звуком, що можна крутити по радіо, якщо спочатку цей химерний коктейль дещо відштовхує, після трьох-чотирьох келихів починаєш щось знаходити в цьому дурнувато щасливому металі, та точно розумієш, як цей крок у бік місцями є цікавішим за рух уперед

чому всі ці пост-блек метал гурти, коли вирішують додати чистого вокалу, обирають найогиднішу манеру співу з можливих