Всі мають памʼятати ту сцену з Рататую, де суворий кулінарний критик куштує страву, яка моментально переносить його в дитинство. Десь так само й в мене з цим альбомом. На всіх рівнях, всіма елементами він нагадує мені про розквіт ню металу на початку нульових. Обкладинка — прекрасний кітч, звук злегка мутнуватий (тоді я ще не знав, що це будуть називати впливом шугейзу), матеріал весь не рифах, люто качаючий, з лазерно-точною динамікою. Навіть трекліст зроблений, ніби по канонах тих часів: бомбічний оупенер, два треки закріпитися, супер бенгер на четвертій, після якого робиться атмосферний інтерлюд, далі розхитуємо між швидкісними та мід-темпо піснями, фейковий закриваючий, після якого, наче захований, найкращий трек альбому. Щоб так точно передати цю естетику, все це треба дуже любити, що давно вже було відомо про MTH, але зробити, щоб така музика прозвучала актуально, не крінжово і не просто ностальгійно сьогодні, то вже треба мати окремий талант.