Незважаючи на те що я пропустив їхній попередній альбом Pathos, я все одно захопився цими британцями. Вони мені здавались вірними нащадками класичного американського сладжу, навіть з деякими нотками Isis. Цілком не дивно, що після такого вдалого фундаменту їх понесло в експерименти з драматургією та розширення палітри свого звучання. І тут, на мій смак, їхнє судно почало протікати, бо в нових звуках я не знайшов чогось цікавого, чи дійсно ризикованого, здебільшого це просто тихі полу-акустичні пасажі. А все, що було основою музики Conjurer, далі звучить люто та потужно, навіть ці одноквінтові рифи так вдало обіграні, що й не дратують зовсім. До того ж це один з тих гуртів, де подвійні вокальні обовʼязково виглядають доречно і не так крінжово.