Я так і не дочекався, коли Гейлі сама поясне, як ставитись до цих 17 нових пісень, і чи можна це вважати повноцінним альбомом. Мабуть, початкове прочитання ідеї EGO виявилось вірним: хай слухачі самі з цього збирають свої персональні альбоми. Мені це не дуже подобається. Вже десятиріччями я вперто слухаю музику виключно альбомами, і хоч люди вже довгий час кажуть, що цей формат вимирає, я цього не бачу, особливо, якщо взяти до уваги, що тільки повноформатники нормально продаються на вінілі. Для мене платівка — це більше, ніж просто колекція пісень, їхній порядок, початок і кінець, флоу мають майже таке саме значення, як і самі треки, обкладинка і назва є невіддільними складниками цього досвіду. Тож тут я відчуваю себе трошки обкраденим. Бо серед цих сімнадцяти синглів є дійсно одні з найкращих її пісень, далеко не всі з них я б хотів бачити на гіпотетичному альбомі, але можу уявити комбінований трекліст, який з легкістю міг би стати AOTY. А натомість я маю те, що незручно переслуховувати, до чого важко повертатися, і що безумовно буде забутим.