В сенсі не цього 2025 року, але й це теж, а саме, що альбом Степана має в собі більше року, ніж більшість рок-гуртів у нас. Хоча не думаю, що це було на меті. Та й взагалі Машина звучить поза жанрами, пробує різне і все в неї виходить, будь-то нью-вейв а-ля Depeche Mode, чи вже відвертий метал, або постпанк; я дійсно не згадаю настільки музично різноманітної роботи, кожну сторону якої хочеться слухати більше й далі. Це все класно зіграно, професійно заранжовано і має глибоке насичене звучання, при тому чесне, без жодних спроб замаскувати якісь дефекти чи бути більш доступним, так звана, дорога сирість. Зрозуміло, що така розлога преамбула йде до центрального елементу будь-якої роботи паліндрому, а саме його голосу та текстів. І якщо колись у мене були якісь дорікання до його співу, вони повністю нівельовані, як і з акомпанементом, є різні техніки, голоси, і кожен з них звучить філігранно та ефективно/ефектно доносить думку. А думок тут вистачає, бо платівка — сеанс самотерапії, болюче відверта, з таким рівнем щирості, якого в Україні змогли досягти одиниці. Хто памʼятає, то колись на Я боюсь я передчасно закінчив стрім, настільки це було потужно, і таких моментів на альбомі вистачає. На дорогах, взагалі, стане для мене однією з найкращих пісень цього року. Навіть якщо це все вигадані сни, і Степан поділився чимось химерним, а не справжнім, я все одно йому за це вдячний, іноді навіть з друзями не виходить так поговорити, а з деякими вже ніколи й не зможеш.
мені дуже не сподобався куплет Signals Feed the Void
