Не порівнювати з їхнім дебютним повноформатником не вийде, бо він є, як одночасно продовженням Dogsbody, так і еволюцією в одну з його гілок. Все таке ж хтиве й танцювальне, і навіть трошки більше, гітари вже зовсім не звучать, як гітари, а швидше повноцінні синтезатори. Та й пісні стали більш схожими на клубні бенгери, знов таки, виявилось, що це було можливим. І звук різкіший, зухваліший, в деяких випадках некомфортний, але все так і треба. Ця впевненість у своєму баченні дуже відчувається на альбомі, вже не негранований алмаз, а справжній діамант. А щирість, болюча щирість, якою пронизано Pirouette, вона дуже підкупає, це такий потужний камінг-аут (якщо в когось ще були сумніви), про який і треба кричати з найвищої будівлі. Це робиться далеко не завжди гарно, але коли вони хочуть грати за правилами, то в них виходять справжні хуки, які вони ніби все одно намагаються відштовхнути від себе, це звучить так дивно, але при тому магнетично. Єдине, цим релізом Model/Actriz довели, що вони поні одного трюку, але якого!