Повноцінний ню метал ревайвл все ніяк не станеться, але є поодинокі гурти, які намагаються все ж протиснути цю естетику, вайб у маси й нагадати про ті часи. Найбільше та найнаполегливіші в цьому, звісно ж, ці гарні хлопці з Мельбурна. Вони кинули свій майже прогресивний метал на The Dark Pool заради горнікору Героїні й тепер прийшли до повноцінного Дефтоунс worship з мінімальним заграванням із Muse. І це могла б бути їхня фінальна форма, бо все дійсно працює: їхні цікаві качові рифи у незвичних ритмічних малюнках, вокаліст, який просто безперервно випромінює секс, без особливих зусиль видає назальні ноти як у Сема Сміта, і фальцетом витягує дуже кетчі приспіви, а ще яку гарячу атмосферу в них виходить побудувати. Однак почути на цій роботі щось більше, ніж просто колекцію хороших пісень не вийшло, той випадок, коли сума набагато менша окремих складників, кожен з яких, хоч і може подобатися, але залишає за собою маленькі питання та консьорни, які у підсумку набирають таку вагу, що баластом тягнуть BODIES від величі. Здавалось, що від такого нахабного гурту буде більше впевненості, аж ні.
друга половина альбому бенгери
мутне звучання, захований вокал