Спірітбокс завжди був проєктом повним дуалізму, створений на руїнах IWABO, вже на самому своєму початку він був ніби двома гуртами одночасно. Це постійне намагання з одного боку робити дуже важку музику, пушити її далі, але при тому на противагу цієї брутальності все одно нести красу — це теж ще одна дуальність. Задля цього й були утилізовані всі вокальні таланти Кортні ЛаПланте, яка цією доволі банальною, але ефектною динамікою чистий/крик ще жирніше підкреслює цю двоїстість. І що ж таке це чорно-біле море цунамі? Перше асоціюється зі спокоєм, катарсисом, а друге з хаосом, руйнуванням, так і аскетична обкладинка ілюструє віддзеркалене обличчя під водою, та на поверхні. Це і є основна тема альбому: можна відчувати абсолютно протилежні речі одночасно, лежати у спокої на воді та захлинатися нею ж. Точна, сумна, глибока метафора, вхопивши яку починаєш розуміти пісні на Tsunami Sea трошки інакше. Бо на поверхні вони звучать, як самий топ сучасного металу, технологічно найкращий звук, лазерно-гостре виконання, аранжування та структури, які виважені настільки філігранно, щоб не наскучити, не приголомшити занадто; а провести по одинадцяти доволі унікальних (наскільки це дозволяє жанр) піснях, і так само не наскучити, не нафлексити. Так званий престиж. Проте саме деталі, те що ховається під хвилями на дні, будь-то вже описані сенси вічної бентеги, чи маленькі сінти, педи, тепінги, які раз почуєш під дійсно феноменальним вокалом та нетривіальними цікавими рифами, то вже ніколи не розчуєш. Не одразу, звісно, бо великі цунамі бувають тільки в океанах, а на морі це швидше повільний впевнений зростаючий приплив, який нічим не зупинити. Раз на рік у важкій музиці виходить одна платівка, яка рухає таке звучання далі й робить його популярнішим, тож у 2025 це безперечно буде Spiritbox.