У мене обережне ставлення до посмертних релізів, з одного боку я розумію жагу почути щось від свого улюбленого артиста ще раз, а з іншого, наскільки дійсно це можна признавати саме за його роботу? Той самий Sketches for My Sweetheart the Drunk Джеффа Баклі я все одно вважаю одним з найкращих альбомів, всупереч його незакінченості, але іноді в таких рішеннях проглядається липка рука лейблу, який намагається далі капіталізуватись на тому, що володіє правами на ці записи. Однак Circles у 2020 теж став одним з моїх найулюбленіших альбомів того року, правда він був відносно фіналізованим Маком ще за життя, а тут матеріалу вже понад десятиріччя, бо це просто ауттейки з часів запису Faces. І при цьому всьому, наскільки ж круто та вайбово звучить Balloonerism, що навіть не виникає підозри на якусь нещирість чи недоречність. Над продакшеном теж дуже постарались, все таке повне, багате, дійсно надуває тебе, як ту кулю, що відлітаєш. Міллеру на подив теж було, що сказати, це не ледаче й не вторинне, на альбомі є одні з найкращих його ванлайнерів, не без похмурого моторошного foreshadowing, звісно. Єдине, за що можна посварити платівку, так це за те, що в неї зрозуміло відсутній досвід Swimming та присутня якась сфокусована музична одноманітність, хочеться все ж трошки більше різних стилів та настроїв. Але як же добре, що вона є.