Почав згадувати гурти, де теж сталась заміна дуже яскравого фронтмена і виявилось, що саме в пост-хардкорі тих часів це був надто розповсюджений кейс. Співаки йшли після чергового скандалу, створювали нові гурти, а потім з часом повертались в оригінальний. Те саме сталось і з піонерами mall emo американським секстетом Chiodos. Багато хто може їх памʼятайте по непристойно вузьким джинсам та коротенькій маєчці Крейга Оуенса, володоря одного з найвищих голосів, який часто плутали з дівочим. Але зараз не про нього, тому що, на мою думку, свою найкращу роботу гурт записав саме без його участі. А з новим вокалістом, на ім'я Брендоном Болмером, який зʼявився нізвідки, дропнув цей єдиноразовий шедевр, нічого не пояснив і зник назавжди. Альбом під назвою Illuminaudio настільки повний хуків, що запамʼятовується буквальна кожна пісня, він вдало поєднує в собі кращі сторони двох попередніх робіт (All Well That Ends Well та Bone Palace Ballet) і позбавлений не завжди доречної наркоманії Оуенса. Все зроблено з таким високим рівнем енергії, ніби Чіодос наново народились, це було весело й винахідливо. Потім повернувся Крейг, вони записали свій останній посередній альбом і розпались.