Взагалі майже у всіх ретровейв релізів є такий прикол, що спочатку ти такий: «Вау, як воно тягово звучить!» Але після пʼяти-шести пісень це швидко докучає. Причина в тому, що весь жанр це по суті один великий гімік, чи що таке звучання більше притаманне саме поп-музиці вісімдесятих, а не електронній, а тому очікуєш ще й якихось хуків — я не знаю. І дійсно є не так багато проєктів, яким вдається подолати цей барʼєр сприйняття, Gost один з них. Трохи гітар, дрібку блеку, та зверху полити відчуттям неминучого апокаліпсису. На цьому альбомі всіх цих інгредієнтів, здається, вдвічі більше, ще й експерименти присутні, як в тому ж Widow Song. Не можу сказати, що прокляття невідворотної втоми від такого звуку повністю знято, та Prophecy цікаво слухати до самого кінця. Однак те, що він робить дійсно ефективно, це доносить своє пророцтво, що нам всім кінець.