Торішній NULL (який я чогось проігнорував) отримав достойне продовження, я послухав обидва і можу впевнено сказати, що цей краще. Але цікаво, що кожен з цієї дилогії містить в собі ще по два альбоми: один звучить більше, як ранній матеріал гурту, де був хардкор на дисонансах, інший своєю чергою той самий нойз рок, який гурт опанував пізніше на своєму шляху — це все можна розкласти на чотири мініальбоми. Чи треба? Якщо говорити суто про Нуль, то, мабуть, так, а ось в другій частині все звучить більш гармонійно. Одразу пригадуються Мелвінс, які могли під одною парасолькою уживати стільки різних жанрів, настроїв, естетики, проте все одно залишались самими собою, не впадаючи до пародіювання. Войд нещадно та безкомпромісно намагається знищити слухача, не намагається бути гарним чи конвенційним, він знущається, постійно обираючи шлях найменшої привабливості. Нехай це і не завжди результує у вдалу пісню.
випустили майже весь альбом синглами, нащо