The National

Мені дуже шкода. Я вважаю Alligator, Boxer, High Violet одною з найкращих серій з трьох альбомів поспіль. Але все, що буде далі почне гладити мене проти вовни дедалі більше. Апогеєм такого мого випадання з закоханості стали перші дві сторінки Франкенштейну. Кожна пісня це ті самі акорди впродовж чотирьох хвилин, кожен текст — ті самі емоції переказані іншими словами. Я зовсім не проти їхньої репетативності, в цьому колись й був шарм цього гурту, проте вони ніколи не були сонними, не цікавими ні своєю музикою, ні атмосферою, яку вона створює. Я спеціально пішов перечитав ці кляті сторінки: скучна біографія родини Віктора Франкенштейна, то може це просто якийсь невдалий жарт?