Зізнаюсь, я не дуже знайомий з творчістю DHG, але побачив, які хвилі робить цей альбом, тож зацікавився. Гадаю, що простіше його можна було б схарактеризувати: все водночас і одразу. Це звісно ж ніякий не блек метал, але з елементами, і не прог, але, знов таки, з елементами, звичайно таку музику називають авангардом. Але саме ті елементи такі привалюючи у піснях, що авангард буде надто ледачою характеристикою. Якщо не брати до уваги, що це все ж таки нордичний метал, то вайбом він дещо нагадую середній період творчості Пітера Ґебріела. Атмосфера будується водночас дивна і моторошна, роблять вони це дуже впевнено й методично, вводячи слухача у гіпнотичний транс, але кожен раз дають ляпаса черговий цікавим експериментом. Це справді незабутній досвід.
незважаючи на те, наскільки геніальний альбом музично, вокально все доволі слабко