Це дійсно доволі розповсюджена іронія долі, коли альбом продюсера менш цікавий, ніж той, що він спродюсував для когось іншого. Так, пісні, які чимось схожі на Ліл Яхті у виконанні Шона Боуї звучать не дуже, але це тільки десь чверть всього матеріалу на альбомі. Так склалось, що Yves Tumor, окрім того, що мультиінструменталіст, ще й надзвичайно еклектична людина, і може все: від трип-хопу до панк року, але як це стало вже надто очевидно саме на цьому релізі — може це все не до кінця. В якомусь сенсі Let's Start Here. є каталістом цього, коли ти вже почув найкращу версію того, що пропонує Hot Between Worlds, то магія втрачається. З іншими треками те саме, все на щось схоже, все має якийсь референс, і навіть в рамках цього референсу ідея здається якоюсь недорозвинутою. Ця критика, звісно ж, стосується тільки того високого рівня, на якому Шон вже знаходиться як музикант, тобто й очікування до нього набагато вищі. З точку зору сенсів і тої релігійної інтроспекції, яка була закладена у фундамент (підґрунтя) цього альбому, це дуже потужна та цікава робота, так само немає жодних зауважень до того, як все виконано і як воно звучить з точки зору продакшена. Проте отримати ту насолоду, яка буває тільки на ледве вловимих шарах сприйняття музики, в мене не вийшло.
у пісні Operator є дуже відомий рефрен скандування чірлідерок be agressive, який в мене асоціюється з однойменною піснею Faith No More