Якось помітив, що вимкнувши ВК я повністю вимкнув і свій інтерес до російських андерграунд груп. Це сталося не спеціально, просто виявилось, що та тусовка музикантів, яка була там — це така річ у собі, і без цієї оболонки вона не живе, ніби відключена від апарату життєзабезпечення. З кимось вдалося законнектитися в інстаграмі і фейсбуці, але в цілому їхньою музикою я став цікавитися все менше і менше. Як і вони моєю, до речі. Але була парочка груп, заради яких мені було незашкварно зайти назад у застосунок, наприклад, ті ж Єрмак! І ось багато хто, хто цікавився світанком маткору в Україні, Росії та Білорусі, напевно, пам'ятає про колектив під назвою Tombstone Piledriver, де були просто топові музиканти, які робили музику на дві голови вище всіх колег по сцені. Вони були технічними, віртуозними, нетривіальними у своїх композиціях, і напористими під час живих виступів. На цьому, ніби, і все. Тому що слідуючи канону, що такі підаючі надії талановиті хлопці, так і залишаються підаючими надії, група не випустила толком нічого, окрім демок і пари синглів. І ось коли вони пообіцяли альбом, то всі затамували подих, щоправда виявилось, що не дихати треба було аж вісім років. Краще пізно, ніж ніколи? Мабуть, так. Як виявилось, цей священний Грааль, найочікуваніший альбом андерграунду, все-таки був записаний у 2013 році, і весь цей час просто лежав, пилився. І тепер він, як капсула часу, дає нам уявлення про ті вже далекі часи: що було в тренді, до якого звучання всі прагнули, про що писали пісні. Тому це точно альбом року, але не дві тисячі двадцять першого, а дві тисячі тринадцятого.
РЕ