Спочатку я був дуже скептичний з приводу цього альбому, бо від нього в захваті вся еліта музики, починаючи з Pitchfork і закінчуючи RYM. Але прослухавши декілька разів все ж маю визнати, що це один з найцікавіших блек метал релізів цього року. Здебільшого завдяки швидкісному джазу, який лежить в основі всього сонграйтингу тут: його чутно в барабанах, у хроматичних рифах, у просто божевільній басовій роботі. Окрім цього прослідковується ретельна динаміка в тому, як контрастують абсолютно безжальні регресійні секції з красивими пасажами на чіпких мелодіях. Це в принципі є гарантією успіху такої музики в більш вимогливої аудиторії, контраст смаків на рецепторах. Загалом платівка викликає ефект блукання по цьому лабіринту з обкладинки, чим дуже нагадала мені нещодавній альбом Maze Envy від Civerous. Однак на що в мене вже виробилася алергія, так це на таке звучання — мені реально остогид цей печерний сирий звук, де ти ніби слухаєш дуже гарно зіграний запис з репетиції якогось кульового шведського гурту, звучить просто одна розтягнута по краях середина.