Цікаво, що слухаючи цей реліз, я чомусь зловив флешбеки ще з часів до Криму, коли у нашого маніакального сусіда була аномально крепка блекенд сцена, не блек метал, а саме блекенд зі всім навколо, як-то скрімо чи сладж. Я не буду перераховувати ці гурти, воно вам не треба, бо тепер, здається, в нас почало зʼявлятися щось набагато цікавіше. У випадку Льодоруба взагалі не можу так одразу назвати аналогів — це суміш хардкору, шансону, блюзу та пост-метал, все, звісно ж, чорне як те вугілля Донбасу. Юність не просто так вийшла у День шахтаря, тому що це буквально болючий лист любові всьому цьому багатостраждальному регіону, слова якого відчуваєш всіма нутрощами. Хоча саме музичне багатство одразу вражає: швидкісні моменти люті, ліричні до сліз, з купую цікавих аранжувань та додаткових інструментів, із структурами у дивних візерунках і драматургічними поворотами. Проте не можу сказати, що обидва вокали звучать вдало на альбомі, при тому це одночасно, як про виконання, так і про саме якість звуку, що суттєво псує розбірливість текстів. На жаль, для багатьох це стане серйозним ділбрейкером, щоб послухати цю важливу платівку.