Рік великих повернень знов і знов. Я фанат ще з інституту, з часів, коли IDM був прям рухом і релізів у цьому жанрі виходило нескінченно. BOC завжди було чимось таким, до чого постійно хотілось повертатися, слухати в будь-який момент, бо вони однаково пропонували саундтрек, як для поганих періодів, так і для хороших. Іхіній пʼятий альбом не рефлексує на тему сучасного світу, як це наприклад зробив інший легендарний камбек, Нейросис, він приймає те, що це все справжнє пекло й надає спосіб для повної дисоціації. Inferno звучить неймовірно натхненно та фірмово, що навіть дивує, враховуючи стаж дуету, до того ж ще пробує декілька нових речей, і не тільки в електроніці, я ось почув ще елементи того ж пост-року. Здавалось б, музика майже без слів, а захоплює та передає сенси іноді навіть глибше, ніж це роблять деякі тексти, все це коштом ідеальних драмотургіі та атмосфери. Сімдесят хвилин промайнули непомітно, вже десь в десятий раз, і я точно розумію, що це буде саундтрек мого літа.