Це завжди доволі трепетний момент, коли гурт, який ти любиш пару десятиліть, випускає перший за сімнадцять років альбом, і найскладніше в цьому нічого не очікувати, бо сценаріїв є три: це буде достойне продовження дискографії, ризикований експеримент чи дещо ледаче перемелювання того ж самого. Тому з завищеними очікуваннями може здатися, що це остання опція, бо гурт звучить так само, ніби цієї паузи не було, навіть ще далі, наче нічого не було після You Come Before You. Але це оманливо, звісно ж, вони продовжують багато рухів, які було започатковано на пізніх релізах, типу відходу від класичного металкору до більш металізованого пост-хардкору. Та й поекспериментувати теж вийшло, особливо на другій половині платівки, це ж треба було додуматись заховати один з найцікавіших треків у самий кінець. Тож мені треба було трошки охолоти, щоб розібратися з Peace in Place, як з незалежним від моїх сподівань твором. У підсумку це один з їхніх найпотужніших найконцентрованіших релізів з глибокими інтимними сенсами, неймовірним деталізованим звучанням, неочікувано лютим перформансом та сильними мелодіями, і вокальним виконанням Джеффрі, від якого йдуть мурашки. Так просто. Без будь-яких сумнівів. Останні роки можна спостерігати підйом такого звуку на кшталт того самого справжнього металкору, я бачив, як він вражає нових слухачів, тому мені, як тій попузі, постійно приходилось відправляти людей до старих релізів Poison the Well, як еталону, як ідеалу. Тепер у мене для цього буде новий чудовий альбом. Отці повернулися.
шкода, що в цій історії не знайшлось місця для Trembling Level
