У гонитві за коментарем “4 альбоми, 4 різні звучання” (десь це я вже чув?) Гаррі спробував себе в танцювальній електроніці, але які й з невпевненою половинчатою назвою, зробив це теж десь наполовину. Мене приємно вразив перший сингл, не музично, а скоріше естетично, дійсно щось нове, як для нього, так і для чоловічого попу зараз, який відчутно стагнує в порівнянні з жіночим. Але виявилось, що сміливості вистачило тільки на Aperture у звʼязці з класним кліпом, а далі через пісню Стайлз повертається в свої комфортні води замріяної мелодрами. І це все наштовхує на думку про втрачений потенціал, бо талант і смак у нього вочевидь є, проте цього разу вони сховані за перформативністю, зайвою реферальністю та якимось пекучим бажанням показати всім, що цей хлопець був не такий як всі.